Фотолітопис «Тульчин – вчора, Тульчин – сьогодні» присвячений 400-річчю Тульчина, який знаходиться у Вінницькій області. Це результат дослідницької роботи автора. В роботі поміщено матеріали про минуле і сьогодення цього історичного міста. Найбільша цінність фото літопису – підбірка фотографій дореволюційного та радянського періодів і зроблені автором для порівняння сучасні фото. Фотолітопис розрахований на краєзнавців, митців, вчителів, студентів та всіх, кому не байдужа історія подільського міста.

Вігуржинський В.О. Тульчин – вчора, Тульчин – сьогодні: Фотолітопис. – Вінниця, 2007. – 84 с.

ПРО КРАСУ ІЗ САДУ МРІЙЛИВОЇ УТІХИ Взявши до рук цю книжку, Ви, шановний читачу, здивуєтеся вже на першій сторінці, і цей подив не залишатиме Вас до останнього твору включно… Що вражає у «Чистих джерелах»? Вражає вишуканість і тематична цнотливість авторки: ні тобі безглуздих бійок, ні кривавих драм. Зрештою, де розкіш жаху, де «м'ясорубка», де людське дно почуттів?! Сучасний читач, певне, нервуватиме перед лагідними пейзажами, спокійними, добрими, ввічливими героями… незвично! Невже ми потрапили у казку чи до раю? Ламаєш голову, чи ми справді такими були, як пише книжка, чи повинні такими бути? І ніхто не замислюється над очевидним фактом, що література, зрештою, виховує своїх читачів: Кого – добрими сюжетами, а кого – моторошними викрутасами хворобливої уяви… Я певен, що всі читачі Валентини Войткової мають, як на мене, рідкісну можливість вдосталь насолодитися духовним дефіцитом: непотрібним оптимізмом, радощами, спокоєм життя, чого нам, власне сьогодні так бракує! Кілька слів про жанрову різноманітність книги: оповідання, есе, етюди, поезії. Малі епічні полотна у Валентини Павлівни напрочуд цілісні, світлі, правдиві. Це картини із справжнього життя, очевидно, з деяким впливом автобіографічності. Цікавою формою є грозовий етюд, що наразі межує з поезією: тема-враження, як блискавка, пронизую весь твір… І нарешті – вірші. Поетичний ритм постійно змінюється, він – як нерівний пульс схвильованої людини. Авторка поспішає вихлюпнути свої враження, свої почуття, хай за формою часом недосконалості, проте щирі, відверті, інтелігентні, делікатні. Загалом, творчість Валентини Павлівни – самобутня, яскрава, корисна у навчально-виховному процесі. І це не дивно: авторка-педагог-філолог з чималим стажем, людина добра, мрійлива, як справжня українська душа. Тож побажаємо Валентині Войтковій веселковий обріїв і творчого довголіття у казковому саду мрійливої утіхи, виплеканому романтичною уявою талановитої землячки незабутнього Євгена Гуцала. Дай Боже! Юрій Хмельовський, Голова Тульчинського районного літературно-мистецького об’єднання «Оберіг».

Войткова В.П. Чисті джерела. – Вінниця: ФОП Данилюк В.Г., 2008. – 80с.

Шановні читачі! До Вашої уваги альбом живопису нашого земляка, тульчинця, художника Григорія Зорика «Життя як воно є», виданого у 2008 році. Основна тематика – пейзажі. Але з однаковим захопленням художник береться до пензля, спостерігаючи і мальовничі краєвиди, композиції з квітів і дарів природи. Має у колекції і картини на релігійну тематику. Власні роботи зберігає по всій Україні, а також за її межами: картини Григорія Зорика прикрашають приватні колекції в Росії, Польщі, Англії, Німеччини, Словенії і США. Картина «Квітка папороті» тепер у англійському парламенті. Картини Григорія Зорика У невеличкому й славному Тульчині живе і працює художник Григорій Зорик. Такий образ світу, який створив на своїх полотнах цей живописець, - зачарований, неспішний, загадковий – напевно, міг народитися саме у цьому серцевинному краї України, у Вінницькій області з її надзвичайно соковитою природою. Григорій Зорик – дуже плідний художник. Вражає кількість створених ним картин – їх сотні. Передусім це різноманітні пейзажі, проте трапляються натюрморти та історичні композиції. Наприклад, в таких картинах, як «По вулиці старого Тульчина», «Гість з минулого» бачимо мотиви старого провінційного містечка, а в портреті «Гетьман Богдан Хмельницький» та баталії «На Батозькій горі» - козацьку минувшину. Не байдужий художник й до християнської тематики, зокрема до іконопису. Його можуть заворожити святі місця (як в картині «Манявський скит» або «Калинівка. Монастир Іоанна Богослова»), постаті святих, апостолів («Князь Володимир», «Княгиня Ольга», «Святий Георгій» та ін.), традиційні народні свята («Щедрий вечір», «Нова радість стала»). Григорій Зорик жадібний до нових вражень: мандрує історичними місцями свого краю («Софіївка», «Володіння графа Потоцького»), відвідує Карпати («Карпатські мотиви») та Крим («Солоний бриз»), в захоплені від Куби та Болгарії («Вулицями Га брово»). Проте головною запорукою нових звершень на ниві мистецтва цього зрілого за віком художника є безмежна любов до рідного краю, як кажуть – «пам’ять серця», яка подібно до «річки мого дитинства» (так зветься одна з його картин) виносить на поверхню споконвічні образи українського часопростору. Олена Гаденко-Наконечна, мистецтвознавець, член Національної спілки художників України

Зорик Г. «Життя як воно є». – Вінниця, 2008. – 42 с., іл.

Його слава не вмре, не загине Дорогий читачу! Перед тобою поетично-вокальна збірка тульчинських авторів, яку вони приготували до 130-річчя від дня народження М.Д. Леонтовича, нашого славного композитора і хорового диригента, діяча. Значна частина життєвого шляху і майже весь творчий шлях його пов’язаний з нашим містом і тому ми, тульчинці, маємо повне право вважати його своїм земляком. Ми горді від того, що нашому місту Леонтович залишив ще один безцінний спадок – хорову капелу, яку він створив у 1920 році і яка нині носить його ім’я. Тульчин – невелике місто, але його недаремно вважають одним з духовних центрів Поділля. Тут біля восьмидесяти років готує кадри училище культури, працює чималий загін художників, музикантів, літераторів, успішно працюють творчі колективи. Мистецька еліта Тульчина гуртується навколо літературно-художнього об’єднання «Оберіг». Збірка поетичних і вокальних творів «Леонтовича слава лунає» є одною з творчих доробок цього об’єднання. Слід відзначити, що стержнем, який згуртував все розмаїття обдарувань і імен, дає чітке спрямування творчим зусиллям багатьох авторів є Станіслав Сауляк – Метр, плодовитий поет, творчість якого відзначається широким охопленням явищ дійсності та філософським їх осмисленням, неординарним поглядом на, здавалось би, звичайні речі. До збірника увійшли його поезії, а також вокальні твори на його слова. Авторами музик є місцеві композитори-аматори – О.Петров, А.Смачелюк, В.Зіник, Ю.Шелепа. Різні по жанровій спрямованості твори об’єднує досить високий професійний рівень багатства мелодій і гармонійної мови, щире бажання якомога більш яскраво, переконливо і вдумливо донести до людей свій задум – віддати щиру данину нашій славі, нашій гордості, нашому земляку Миколі Леонтовичу. Шкуратовський В.А., викладач вищої категорії музично-хорових дисциплін училища культури, заслужений працівник культури України.

Сауляк С. Леонтовича слава лунає: Вибрані пісні/ 130-річчю М.Д.Леонтовича присвячується. – Вінниця, ТОВ «Консоль», 2007. – 88 с., іл.

	Короткий путівник знайомить з історичним минулим славного міста Тульчина на Вінниччині. З містом пов’язані цікаві події, імена видатних людей нашого краю.
Копайгородська О., Ахевич Н. Місто моє Тульчин: Історичний путівник. – Тульчин, 2007. – 20 с., іл.

Погребняк Н. Тульчину 400 років: Літературно-художнє видання. – Тульчин, 2007. – 24 с.

Книга Друма Володимира Миколайовича – щира сповідь душі, що сприймає світ крізь призму любові, добра, небайдужості, милосердя. Його вірші наскрізь пройняті почуттям любові і вдячності до людей і до життя. З рядків його віршів струменить живодайна і трепетна турбота про дітей, про їхні душі. Книга розрахована на широке коло читачів. Вогонь Свічі «Любов» - центральне поняття у творчості Володимира Друма. Воно проймає та об’єднує всі три розділи його книги: «Мелодії любові і добра», «Віра, надія й любов», «Любов’ю треба дорожити». Основний корпус його віршів – це прості й невибагливі, але щирі й захопливі рядки вдячності людям. з якими його зводила і зводить доля, і то не лише старшим – батькам і вчителям («Як же можна тебе не любити, учителю мій, сонцедарний учителю мій!»), а й вихованцям своїм, учням. Автор ніби відновлює жанр, колись дуже вагомий і розповсюджений – панегіричне віршарство. Але віршарство непомітно переростає в поезію внаслідок ледь умовного зміщення, зсуву почуття в контрастний простір, у вимір людської драми і таємниці: По весні, коли так пахне без І життя лаштується по кругу, Видивлюся синю даль небес І втамую вічний біль і тугу. «Біль» і «туга» - явище не просто конкретні й локальні, а онтологічні – «вічні», буттєві сні. Володимир Друм уміє ледь означеним тоном уловити колізії чуття, контрасти світу – і зрушує узвичаєне. До прикладу, у віршах про найближчу й найдорожчу людину – матір. «Ти, як небо, так близько й далеко…» або «У цім святім і вічнім слові «мати» - Все, чим живу, й чого ще не було». Або у вірші «Батьків заповіт»: Бо лише той, хто знає труд і піт, Немов той крижень, ситий і крилатий. Треба знати дерзновення й звитягу, щоб поєднати ситість і крилатість неантогоністично. З одного боку ліричний герой В. Друма любить усіх і все: «Тульчин – любов моя», «Моя ти музико, любов моя», «Хто любить, той достойний чоловік», «Любити живучи – моя потреба». З іншого боку такий любоведайний і любове жагливий персонаж спроможний… так, так! – убити свою любов у собі, коли так складається фатум. Саме цим трагічно-драматичним розхрестям пройнятий увесь третій розділ книги: «Я підняв проти себе повстання…», «А ти повір, повір в мою біду і в те, що зміг тебе в собі убити», «Я страчую в собі свою любов». На таке наважується лише неординарна особистість. І тоді крізь тривіальне висловлювання будня проривається живий вогонь глибинного людського трагізму. Треба мати мужність не вдаватися при цьому в позірне самоїдство і мати людську чистоту, щоб зберігати заповідне попри все. Такі холодні наші руки, Холодне небо довкруж, - А я тобі у день розлуки Приніс букет гарячих руж… Є трагічна ціна любові. І її знає зрілий, мужній, працьовитий чоловік, директор школи Володимир Друм. Треба бачити свічі в його рядках і крізь рядки. Бо тоді й сам вчишся нести крізь випробування долі «хоч надії маленьку свічу», зберігаючи в собі і відновлюючи довкола сяйво Любові. Станіслав Чернілевський, поет, кінорежисер, лауреат премії ім. Василя Симоненка та премії ім. Василя Стуса, випускник і вчитель Тульчинської школи-інтернату.

Друм В.М. Мелодії любові і добра: Лірика. – Вінниця: Книга – Вега, 2007. – 112 с., іл.

	До тебе, матінко, згортаю я слова, Найкращі думи й помисли про волю, - В моєму серці правдонька жива І пісня з переливами про долю. Джига Микола Іванович, наш земляк - тульчинець, член літературно-мистецького об’єднання «Оберіг», за фахом режисер-педагог. Збірка поезій «Жити так просто» перша у автора і має сім тематичних розділів. Фактично це творчий доробок життя.
Джига М.І. Жити так просто: Вірші. – Вінниця: О.Власюк, 2007. – 128 с.

Чи знаєте Ви, як поводяться наші домашні улюбленці, коли ми не спостерігаємо за ними, чи знаєте Ви, хто пильнує наш сон, чи знаєте Ви, що ваша сусідка Мишка Соня вміє пекти смачні короваї, чи знаєте Ви, чому бабуся з дідусем заспали і, врешті-решт, хто справжній господар у холодильнику? Ні? Тоді читайте книжку письменника Сергія Чепернатого, який знає про це все і навіть більше. Книга стане в нагоді бабусям і дідусям, татусям і мамусям, а також вихователям і вчителям, що піклуються про дітей, які хочуть стати розумними і дорослими.

Чепернатий С.В. Супер – жук: Вірші для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. – Вінниця, Книга – Вега, 2007. – 32 с., іл.