|
|
|
Історична довідка
Розкинулось вільно на схилах, все тоне в цвітінні садів,
Село моє рідне, Клебань моя мила, навіки у серці моїм.
Діти – окраса села Клебані. На фото дитячий садочок
 Там, де збігаються річки Сільниця і Кальчівка — притоки Бугу, серед зелені розташувалось село Клебань. В центрі села — став площею 133 га. Нижче ставу в північній стороні села в Сільницю впадає річка Іцька. Місцевість, в якій розташоване село, низовинна, порівняно піщана, багата водою. В глибині грунту добувається біла глина, кварцовий пісок, а на березі річки Сільниця — сірий граніт із сріблястим відтінком. Деякі факти, зокрема. рештки оборонного валу, свідчать про те, що перші поселення на території нинішньої Клебані були уже за часів Київської Русі. Одна із версій походження назви села Клебань – це від назви шапки на Галичині – клебаня. Село за різними версіями протягом своєї історії мало різні назви: Гусаків, Славгород, Красногора або Красна Гора. Нинішню назву поселення отримало в першій чверті 17 століття за часів польського панування і походить вона від слова “клебан”, тобто “парафіянський священик”. На початку 19 ст. на південний схід від Бегасівки було збудовано навчальний бастіон. Сюди під час військових маневрів приїжджав російський цар Олександр І. Оскільки в селі знаходився навчальний батальйон Другої російської армії, яким керував декабрист підполковник П. Аврамов, то тульчинські декабристи нерідко відвідували Клебань. Є припущення істориків, що саме на території села було заховано один з примірників “Руської правди” П. Пестеля.
Нині на території Клебані проживає 2087 чоловік: працездатного віку – 704, пенсійного віку – 952, жінок – 1315, учасників вйни – 280, інвалідів війни і праці – 28, багатодітних сімей – 14, молоді віком до 28 років – 169.
|
|
|
