Тульчин — далеко не найстаріше поселення На Тульчинщині (якщо розуміти її в межах сучасного Тульчинського району). Перші згадки про населені пункти району походять з ХV століття. Нажаль, з того часу залишилось лише два документи, в яких зустрічаються місцеві назви. Це грамота київського князя Семена Олельковича (Олександровича) про надання маєтностей його боярину Гєремії Шашку, датована 1459 роком, де вперше згадується село Тиманівка, та записи з архівів, наведені Грушевським в його "Історії України-Руси", де в 1448 році згадуються Шпиків та Бортники.

Потім до початку ХVII століття ми маємо прогалину, історичний вакуум; будь-які документи, де б зустрічались місцеві назви, відсутні, тому базувати вивчення місцевої Історії того часу на точних фактах неможливо. Польський історик Олександр Яблоновський у своїх "Жьрудлах дзейових" ("Історичних джерелах") наводить дані від початку ХVІІ ст., де вперше зустрічається назва Тульчина. Перша згадка про нього в актах любельского трибуналу (суду) датується 10 травнем 1607 року. В акті мова йде про втікачів з містечка Косів та села Косівки до Нестервару — так тоді називався Тульчин. Відповідачем на суді був Войцех Станiшевський.

Отже, в 1607 році Тульчин мав іншу назву, а його власником (чи власником частини міста) був якийсь Станішевський, більше Про якого ми нічого не знаємо. Сам Яблоновський вважав, що до цього часу власником Тульчина і багатьох навколишніх сіл були місцеві землевласники Слупиці (або ж Слупичі), які в актах брацлавських вперше згадуються ще в 1431 році. Але беззаперечних доказів, документальних підтверджень ця версія не отримала, ми не знаємо документів, які засвідчують, що Тульчин чи Нестервар, як він спочатку називався, певний час дійсно належав Слупицям. Тому слід дотримуватись відомих фактів. А вони говорять, що в 1607 році відповідачем на суді від Нестервара — Тульчина виступав саме Станішевський.

В праці Яблоновського ми знаходимо ще кілька записів, які дають змогу дослідити зародження Тульчина. Ось запис від 18 травня 1609 року. Тульчин ще називається Нестерваром, але він уже поміняв власника. Ним став польський магнат Каліновський. Наступний документ — запис про акт від 17 серпня 1609 року. В ньому мова йде про справу, де Кліщовські, власники села Звониха біля Тиврова, скаржаться на Каліновського, власника Нестервара, перейменованого в Тульчин.

Отже, в 1609 році Тульчин поміняв власника і назву. Назву він поміняв, судячи з наведених документів, у вузькому проміжку часу між травнем і серпнем 1609 року.

До початку XVII ст. Нестервар — Тульчин не був визначним населеним пунктом. Існує ще один документ, який проливає світло на початок його історії і свідчить на користь такої думки. В 1541 році була проведена люстрація (ревізія, перепис) брацлавського замку. В люстрації є опис системи охорони замку, куди входили передові варти: "Сторожей у ворот крепости содержали мещане й земяне, и на наем таких сторожей делали общую складку — 80 грошей, сторожа на полях содержались на счет мещан, и такие сторожа находились в 4-х местах: первая стража была на Сокольце в 1,5 мили от замка; вторая стража далее на Роге; третья стража в 3-х милях от замка на Сельнице; четвертая стража в другую сторону замка на 1,5 мили от города в Столпове".

Третя варта брацлавського замку знаходилась на південь від Брацлава в районі сучасного Тульчина, бо він розташований на річці Сільниці, але його назва, на відміну від інших випадків, де точно вказані населені пункти — Соколець, Столпов, Ріг — в люстрації не згадується. Місце варти позначене назвою річки Сільниці (можливо, також, села з тією ж назвою). Річка Сільниці була південним кордоном варти замку, найміцнішої на той час фортеці Брацлавщини, Східного Поділля.

Варту того часу не слід уявляти собі як постійне укріплення. Це були вершники, котрі увесь час пересувались по місцевості. Коли вони бачили кочовиків, то повинні були стрімголов їхати до воєводи і попередити його про можливий напад. Їм було заборонено злізати з коней, зупинятись, розпалювати вогонь та готувати на ньому їжу. Ці вартові, які їздили по двох, звичайно відповідали за смугу кордону довжиною приблизно в один кінський перехід, тобто близько 60 верст.

Отже, в середині ХVІ ст. на Сільниці в районі Тульчина ніяких значних укріплень не було, а існувала передова варта Брацлавського замку. Саме тут проходила передова лінія боротьби християнського світу Европи проти мусульманського Сходу, проти татар і турок. Брацлавський замок називали "підмурком християнського світу", а його нижня лінія знаходилась на річці Сільниці в районі сучасного Тульчина. Звідси й почалося його міжнародне, європейське значення.

Усіх, хто знайомиться з історією нашого міста, цікавить питання про походження його назви. Тих назв, як ми вже знаємо, було дві — Тульчин та Нестервар. Тим складніше це питання, тим більше різноманітних здогадок та версій виникає навколо нього.

Відносно назви Нестервар ми маємо три головних версії. Ю.М. Кругляк у довіднику "Ім'я вашого міста" наводить таку гіпотезу: "Стара назва — Нестервар. За легендою, вона пішла від імені перших поселенців — Нестора й Варки.

Проте ця версія пояснює не стару назву Тульчина, а назву села Нестерварки, яке є його північним передмістям. У своїй основі версія Кругляка частково збігається з версією Яблоновського, який вважав, що раніше Нестервар називався Нестерівкою чи Нестерівцями, тобто мав чисто українську назву, утворену від імені першого власника чи першого поселенця. Це означає, що Тульчин заснував якийсь українець на ім'я Нестор (чи Нестер).

Такий погляд не всіх влаштовує. Існують прибічники версії польського ксьондза XVII ст. Шимона (Симеона) Окольського, який твердив, що Тульчин — Нестервар заснували угорці, а назва його означає "Дністрова фортеця" і утворена вона від двох слів; "Нестер" це Дністер, а "вар" угорською мовою означає фортеця. Звідки взяв Окольський тих міфічних угорців, незрозуміло, довго їх шукали, але так і не знайшли. Не існує документальних підтверджень тому, що в якусь історичну добу угорці володіли цією землею та ще й засновували тут фортеці.

Проте, на переломі XVI та XVII століть на Поділлі виникає ще одна подібна назва, зафіксована в історичних документах. Крім нашого Нестервара, це ще село Саулиха, яке було перейменоване на Рокошвар. "Рокош" — це польське слово, яке означає "повстання", "бунт". Але, мабуть, назва Рокошвару походить не від цього, а від українізованої форми прізвища угорського (трансильванського) князя Ракоши (чи Ракоці, Ракочия — його по-різному звуть в різних джерелах). Ракоши в українських документах того часу зветься саме Рокошем. А з князями трансильванськими Ракоши українські козаки, та й поляки, мали чимало спільного, разом із ними воювали проти спільних ворогів - турків та татар.

Якщо угорців на нашій землі не занотовано, то звідки взялись ті угорські назви?

Цілком можливо, що це результат впливу угорської мови, бо в другій половині ХVІ ст. королем Польщі став угорець Стефан Баторій, за яким на державну службу Польщі мало прийти чимало угорців. Угорська мова була рідною мовою польського короля, модною на той час. Зовсім не виключено, що якийсь службовець, угорського походження, керував тут на Тульчинщині у той час і на свій манер перейменував місцеве поселення. Або ж це зробив хтось з місцевих жителів на догоду королю. Але це лише припущення, бо ніяких письмових доказів на підтвердження цієї думки ми також не маємо. Проте, така версія більш можлива, ніж гіпотеза Окольського.

Можливо також припустити, що ми маємо тут справу з наслідками впливу литовської мови, бо в литовській мові "варас" означає "частокіл, огорожу", тобто досить примітивну фортецю. Литовці довгий час володіли нашим краєм і могли залишити нам хоч кілька своїх назв. Литовський вплив на наші місцеві назви зовсім не вивчений.

В західно-українських говірках Закарпаття зустрічаються слова "варош", "вареш", які означають місто чи центр села.

Найбільш ймовірною, найбільш науковою є гіпотеза, яка доводить, що колись Нестервар мав місцеву, чисто українську назву, а потім під впливом угорської чи литовської мов поміняв її. В праці українського історика Рігельмана, який описує штурм Тульчина -Нестервара в 1648 році, Тульчин названий Нестеровим. Така ж назва фігурує в "Літопису Самовидця": "Того ж року в Нестором городе..." Цілком припустимо, що ці автори, котрі жили у часи, близькі до XVII ст., правильно назвали перше ім'я Тульчина - Нестерів, місто Нестера (чи Нестора).

Відносно походження теперішньої назви міста теж маємо кілька версій. Дуже популярним у нас є пояснення, нібито Тульчин заснували турки і колись місто мало назву Турчин, а потім, під впливом місцевих говірок, його стали називати Тульчином. Ця версія наскільки поширена, настільки ж антинаукова. Тут уже про якісь гіпотези і говорити важко. Вона не відповідає ні мовним закономірностям, ні історичним фактам. В жодних історичних документах нема свідчень про те, що колись місто носило назву Турчин. Цього й бути не могло, оскільки, як ми вже знаємо з історичних судових документів, наведених польським істориком Яблоновським, місто отримало свою назву в 1609 році, а турки з'явились на Поділлі лише в 1672 році. Саме під назвою Тулчин (так спочатку писали назву) місто фігурує в багатьох історичних документах, літописах, картах, які відносяться до першої половини ХVІІ століття.

Для наших подільських говірок характерна вимова твердого "р" замість м'якого: бура, зора, буран. Тобто звук "р" не пом'якшується, а, навпаки, стає твердим. Нема ніяких підтверджень тому, що в мові XVII ст. тверде "р" переходило в м'яке "л". А мова — це ж наука, вона має власні закони, які слід знати, а не зневажати.

Отже, про те, що турки заснували Тульчин, не може бути й мови.

Український літописець Величко повідомляє, що в 1674 році турецька армія захопила і знищила місто. Після цього воно на багато років перестало грати якусь роль в історії країни. На кілька десятків років Тульчин зник з історичної сцени. Про яке ж заснування міста турками можна взагалі говорити?

Ю.М. Кругляк у книжці "Ім'я вашого міста" виводить назву Тульчина від дієслова "тулитися" в значенні "притискатися", "ховатися", або ж,від прізвища Тулець. Ці версії використав Т. В. Підласко у своєму путівнику по Тульчину. Кругляк також наводить думку відомого російського вченого-топоніміста Никонова, який вважав, Що назва Тульчина походить від тюркського слова "тьолкьо" - лисиця.

Перше трактування є зовсім незадовільним, тому що в українській мові назви населених пунктів від дієслів не утворювались, це характерно для азіатських мов. Що стосується прізвища Тулець, то автор не пояснив, звідки його взяв. Відомі словники української мови, зокрема словник Грінченка, такого слова не фіксують. Незрозуміло, що означає це слово, не вказане джерело його походження.

Відносно Тульчина слід сказати, що його назва є типовою українською, хоча в її основі, як зазначав Никонов, мабуть, знаходиться тюркський корінь. Вперше така назва зустрічається в історичних документах ще в 1394 році. В цей час Тульчин (під назвами Тулчин, Тулчино дворище) вже існував, але не в нас, а на Галицькій землі. Нагадаю, що й наше місто спочатку теж мало назву без м'якого знака. Отже, ця назва не єдина у своєму роді, а є типовою для Правобережної України.

Оскільки колонізація Східного Поділля йшла з Заходу і наші землі були забудовані містами значно пізніше, ніж західні, то тут може мати місце перенесення назви — явище дуже поширене в усьому світі. Коли поглянемо на карту Сполучених Штатів, то побачимо на ній назви багатьох інших країн, серед них також Одесу та Петербург. Коли в Америку переселялись люди з інших країн, то вони приносили з собою любі їх серцю назви своїх рідних місць. На карті Західної України ми можемо відшукати наші назви - Тульчин, Не-мирів.

Суфікс "-ин" вказує на те, що це посесорна назва, тобто вона походить від імені першого власника чи поселенця. Порівняємо: мамин, Сашин, Гальчин тощо. Тут суфікс "-ин" вказує на належність. На території Правобережної України також часто зустрічається суфікс "-чин": Тульчин, Деребчин, Дорогичин, Жидичин. Це, мабуть, варіант суфікса "-ин", або ж тут стався перехід приголосної "к" у "ч", як у слові Гальчин.

Таким чином, ми маємо два варіанти. При кожному з них в корені відбивається ім'я власника, а корінь буде "тул" чи "тулч". В історичних документах ХІV-ХV століть зустрічається власне ім'я Тула, тюркського походження, яке означає "породистий мисливський собака. Не виключений варіант, що корінь слова може бути пов'язаний зі словом "тьолкьо" (лисиця). Словник Грінченка фіксує слова "тулук", "тулуча", які означають "ведмежа". Отже, ми маємо справу з іменем людини, це ім'я тюркського походження, і всі варіанти можливих значень походять з тваринного світу, це так звані зооніми. В українській мові подібних прізвищ теж не бракує: Вовк, Горобець, Лисиця тощо.

Така версія є найбільш науковою, заснованою на історичних документах та мовних явищах, а не на чиїсь фантазії, якою буйною та невгамовною вона б не була. Можна твердити впевнено, що обидві назви нашого міста місцевого, українського походження, а не створені татарами, турками чи ще кимось, Так, вони зазнали деякого впливу іноземних мов, але їх історичне мовне оформлення є нашим, а не чужим. Тульчин заснували наші діди українці, і місто спочатку було українським поселенням, хоча згодом воно перетворилось на єврейсько-польське містечко.